Завдяки розлитому Ірпеню врятували Київ

Генштаб ЗСУ спростував інформацію, поширену у багатьох авторитетних ЗМІ, до англійської газети “Times” включно, про те, що майор Степан Тарабалка – це “Привид Києва”. І що він не збивав 40 ворожих літаків. Це, мовляв, фейк, вигадка і міф. А справжній “Привид Києва” – то зібраний образ… Ну, що ж, дорогі кияни, ті, які наприкінці лютого – на початку березня щодня дякували йому за безракетну ніч, щиро бажали одного – щоб янгол-охоронець залишився живим, – забудьте… Ніякого конкретного “Привида Києва” не існувало…
Між тим, я не відмовляюся від своєї пропозиції про пам’ятник. Хай уже збірному образу українського льотчика, усім тим, хто захищав київське небо. Але неодмінно – біля колишньої “арки дружби”, яка після відповідної реконструкції має перетворитися на величну “Тріумфальну арку” нашої Перемоги над примарним “руськім міром”.
***
Ще про один факт, що потребує роз’яснення Генштабу ЗСУ. Так, у газеті “Нью-Йорк таймс” з’явився матеріал про те, що мешканці села Демидів, щоб завадити просуванню ворога на Київ, підірвали насосну станцію, яка перекачує річку Ірпінь у Київське море. І тоді вода ринула в Ірпінську заплаву, зробивши всю місцевість непрохідною для ворожої техніки. Мовляв, затопивши власне село, демидівці врятували Київ.
Хто не знає, поясню: річка Ірпінь закінчується у сусідньому з Демидовом селі Козаровичі. На стику цієї річки з Київським морем і споруджена Ірпінська насосна станція. Я вчора розмовляв з хлопцями з насосної. Підтвердили – один шандор (затворний щит, який відкривається для спуску води) підірвали наші, але потім сюди ще був і ворожий приліт.
Зараз на насосній ведуться відновлювальні роботи, щоб десь через місяць вона могла стати у режим “викачки” Ірпеня в море, звільнивши заплаву від величезного об’єму води, якого цей край не знав ще ніколи…
То ж як усе було? Оте саме картопляно-колорадське чмо, яке публічно заявляло, що в Україну воно їздитиме виключно в гості і виключно на тракторах, дало “добро” на перетин україно-білоруського кордону кацапським танкам. І на Київ з боку Білорусі посунула колона техніки довжиною 60 кілометрів. І так, маршем, без перешкод, вони б швидко дісталися Києва. Але в Демидові трапився облом. На виїзді із села якраз і протікає Ірпінь – остання водна артерія перед столицею. І наші специ вчасно підірвали міст. Що робити кацапам? Частина повертає на Гаврилівку, за якою – Буча, Гостомель, Ірпінь… Частина змушена розосередитися в навколишніх населених пунктах, очікуючи команди форсувати Ірпінь. Але невелика річка вже стала неприступною – розлилася заплавою так, що ніяка техніка не могла подолати цю перешкоду. (Ще раз слава батькам-засновникам Києва за ідеальний вибір місця його розташування. І – слава річці Ірпінь, яка впродовж віків слугувала природним захистом від усіх зайд, що бажали захопити Київ із півночі).
…Отака історія. Завдяки розлитому Ірпеню наближені до столиці Лютіж, Старі і Нові Петрівці, Вишгород вціліли і уникли окупації. Зате багато інших сіл на цьому напрямку потрапили “в обійми” асвабадітєлєй. З усіма жахливими наслідками, які офіційно називали гуманітарною катастрофою.
У ФБ пишуть так – раз Демидів врятував Київ, то тепер Київ має допомогти Демидову відродитися. І не лише йому, а й тим же Козаровичам. Вулицями мого села нещодавно ходили “прокурорські” з дронами, які запускали над згарищами хат – фіксували повністю знищене житло. А де – “часткові пошкодження”, відсилали до місцевої влади. (Але, що значить – “часткові”? От мій хлів залишився без стіни і фронтону, то скільки це треба пенсій, часу і зусиль, щоб упоратися до зими?). Хтось все ще чекає “обходу комісії”, свідомо не починаючи ніякого ремонту. Та й нема за що його робити. А в кого можливості є, комісій не чекає, ремонтується.
Магазини і базар запрацювали. Світло, газ, воду відновили. І платіжки теж. За всі періоди…
Можливо нарешті якась благодійна організація допоможе Козаровичам запустити в експлуатацію дитячий садочок, який чекає цього моменту ще з 2018-го року.
***
І ще про таке. Як тепер стало відомо, пуйловський бліцкриг передбачав наступне. Його дране військо заходить в Київ і на керівні посади заводить політичний секонд-хенд на чолі з “лєгітімним”. З Білорусі у мисливські угіддя Януковича, що розташовані в с. Сухолуччя, прибув увесь покоцаний “кабінет “проффесора” на чолі з ним самим, щоб провести свою “нараду у Філях”. І вже відправили на похмілля у Катюжанку такого собі Олега Царьова, чия опухла фізія на фоні місцевої церкви, є в Інтернеті.
Але потім щось пішло не так… Бо у телевізорі був сюжет про знищене мисливське господарство Януковича в Сухолуччі.
А село Катюжанка – то не лише батьківщина відомої акторки Сумської – мами Ольги і Наталі, теж відомих акторок. Тут ще колись учителював Михайло Стельмах. Кацапські окупанти, які хоронили вбитих мирних сельчан на шкільному подвір’ї, навряд чи чули це ім’я, тим паче читали його книжки. А в нього є роман “Кров людська – не водиця”. Це прислів’я має продовження – “…проливати не годиться”. Бо за всі скоєні злочини треба буде відповідати.
***
Дані від Генштабу ЗСУ оскарженню не підлягають, як він скаже, так і є… З моїх Козарович кацапи вшилися 31 березня. Завантажили награбоване і назад – до картопляного “бацькі”. Бо вперед – нема куди.
А Генштаб ЗСУ визначив остаточною датою звільнення села – 1 квітня. Отож, сьогодні рівно місяць, як Козаровичі без окупантів. Люди повертаються до мирного життя: рівняють на городах вирви від мін і снарядів, садять картоплю і всяку-всячину. І якщо у когось на столах є що налити, поминають померлих і вбитих… Обов’язковий тост – “За Перемогу!” (не “пабєду”).
І, може, в селі тепер змінять таблички вулиці Першотравневої – на Першоквітневу…

Іван Іваницький

і

ютос