РПЦ “благословила” єдину православну церкву України

Церква виявилася останнім оплотом Путіна в Україні, і здавати його він не збирається. Про те, як Москва впливає на формування в Україні єдиної православної церкви – Сергій Руденко спеціально для DW.

Рішення Синоду РПЦ про розрив відносин з Константинополем визначило позицію голови УПЦ МП Онуфрія щодо єдиної помісної православної церкви України. Проголосувавши у Мінську за розрив євхаристичного спілкування Російської православної церкви з Вселенським патріархатом, він де-факто вийшов з переговорного процесу щодо автокефальної церкви. Цей крок Онуфрія, звісно ж, не зупинить об’єднавчі процеси в Україні, але він ставить питання про те, яким має бути у подальшому статус УПЦ МП, яка де-юре підтримала РПЦ в конфлікті з Константинополем.

Втрачений шанс Онуфрія

До мінського Синоду РПЦ митрополита УПЦ МП Онуфрія вважали одним з потенційних учасників об’єднавчого процесу в українському православ’ї. Він родом з Чернівецької області, 28 років прослужив в Україні. Останні чотири роки – у статусі глави УПЦ МП. Очолювана ним сьогодні церква має більше 11 тисяч приходів у країні. Онуфрій цілком міг би стати одним із засновників єдиної православної церкви в Україні. Але він проігнорував цей шанс, зробивши свій вибір на користь РПЦ – церкви, якій, як сьогодні вважає Константинополь, понад триста років тому незаконно була передана Київська митрополія.

Сергій Руденко Сергій Руденко

Онуфрію, очевидно, недовго залишилося бути главою УПЦ МП. В Україні скоро буде своя єдина православна церква. А це означає, що нинішня церква – філіал РПЦ в Україні – буде позбавлений абревіатури УПЦ. По суті, церква Онуфрія ніколи і не була українською. Що, до речі, і підтвердив Володимир Путін, скликавши минулої п’ятниці Радбез РФ, на якому розглядалося питання саме Російської православної церкви в Україні. Для Кремля УПЦ МП завжди була й лишається підрозділом РПЦ.

Таким чином, найближча перспектива для Онуфрія – крісло глави філіалу РПЦ в Україні. Це означає, що він в часи війни на сході України та анексії Криму стає таким же повноважним представником Росії, як і посол РФ. І ставлення до нього буде відповідне. До речі, як і до всього того, що у своїх назвах має слова “руський” або “російський”. Варто лише згадати, що в останній час змушені були згорнути свою роботу компанії та заклади, які вказують у своїй назві на приналежність до РФ. Така ж перспектива, очевидно, чекає і на український філіал РПЦ, який багатьма українцями сприйматиметься не інакше, як ворожий форпост.

Останній оплот Путіна в Україні

Втрату контролю над православ’ям в Україні Кремль сприймає як особисту поразку. Заяву прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова про те, що Москва має намір “захищати інтереси православних” в Україні, звучить як погроза. Ми знаємо, чим завершилася обіцянка Росії захищати інтереси російськомовних в Криму та на Донбасі – війною та анексією. Церква на сьогодні виявилася останнім оплотом Путіна в Україні. І здавати його він наміру не має.

З прискоренням процесу об’єднання українських православних в єдину церкву Росія очевидно спробує зберегти свою присутність в Україні. Звісно, РПЦ навряд чи зможе втримати і окремі храми, і цілі єпархії від переходу до автокефальної церкви. Але те, що процес передачі культових споруд новій українській православній церкві буде непростим, ніхто навіть не сумнівається. Адже і Києво-Печерську, і Почаївську лаври росіяни вважають “своїми”.

Чи наважиться Володимир Путін на застосування військової сили у випадку “загрози інтересам православних” в Україні? Не виключено. Для Росії українська церква є ланкою між Київською Руссю та РПЦ. Без України та її церковних святинь історія Російської православної церкви виглядає не так велично і монументально. Це розуміє і Володимир Путін, для якого втрата церкви в Україні буде рівнозначна втраті контролю над сусідньою державою. Тому господар Кремля може піти на радикальні кроки для збереження своєї присутності в українській церкві. Але вони навряд чи йому в цьому допоможуть.

Набуття Україною другої незалежності

В Україні отримання автокефалії зараз ставлять в один ряд з отриманням державної незалежності. Поза всяким сумнівом, створення єдиної православної церкви – історична подія для будь-якої держави, а особливо для держави, яка намагається позбутися впливу сусіда-агресора на церковне життя. Але об’єднавчий процес всередині України вже ніхто не зупинить – ані Синод РПЦ, ані особисто Володимир Путін, ані ініційований Москвою розкол світового православ’я.

Історія з українською православною церквою стала чудовою ілюстрацією краху міфу про велику та могутню Росію. Брязкаючи зброєю, Володимир Путін намагається переконати оточуючих в омані їхнього зору. Так було в Криму і на Донбасі, так залишається і в історії з рішенням Вселенського патріархату. Господар Кремля створює ілюзію “іхтамнєт”, “руського миру”, утиску “російського православ’я” в Україні etc. І чим старанніше він це робить, тим все більше він наближає справжню, а не декларативну незалежність української держави. Зокрема, і в частині єдиної православної церкви.

і

цікаве