палить СВОЄ бадилля на СВОЄМУ городі

Якоюсь весною прошкую київською Русанівкою в гості до свого режисера В’ячеслава Манилова. І що бачу? “Зеленбудівці” у фірмових комбінезонах хвацько розчищають дерева.
Але замість того, щоб складувати обрізане гілляччя для подальшого вивезення, вони вкидають його у великий бункер подрібнювача, стаціонарно прилаштованого на автомобілі. Мить – і товсті, наче кулак, гілки перемелюються на купу тирси. Тепер з неї можна робити все, що душа забажає: пресувати в брикети для опалення, використовувати як підстилку для тварин у зоопарках, на фермах та й для домашньої худоби. І так далі, і так далі…
Тепер про дуже народних депутатів. Ці діячі так “піклуються” про державний бюджет, що все новими і новими податками і штрафами вже скоро переплюнуть усі парламенти світу. (Вони хоча б чули про “рейганоміку”? Це коли американський президент свідомо знизив податки і через кілька років державна скарбниця наповнилася набагато більшими грошима, ніж коли податки були високими).
Часті пожежі в Україні призвели до того, що депутати підвищили штрафи за зумисні підпали в рази. А ніхто ніколи й не заперечував очевидного факту – ні в полях, ні на луках, ні в лісі чи інших відкритих територіях вогню розводити не можна, це – злочин. Бо гине весь мікросвіт, а то й люди. А держава зазнає колосальних збитків.
Але! Я про людські городи.
Якось один депутат-мудрагель, який , схоже, ніде, окрім Києва і всіляких Мальдивів, не буває, видав “у телевізорі” фразу: “А де ви бачили в Україні сільську садибу менше гектара?” Та щоб ти скис, розумаха! Хотів би я знати, де саме він бачив оті гектарні присадибні ділянки? Середній город це – 10 – 20 – 30 соток, може, десь більше.
І так було здавна: завершується сезон збирання овочів на городі і господар на ньому ж спалює все бадилля – картоплиння, гарбузиння, кукурудзиння, соняшничини… А зараз – “не магі!” Бо це діяння тягне за собою штраф до 6-8 тисяч гривень. Щоб ніхто не уникнув штрафу, навіть задіяли “повітряних стукачів”: запускають дрони над селами і шукають городи, з яких дим іде. І – ату його, господаря садиби, осьо адреса, хай “органи” реагують. Люди вже почали палити городній непотріб вечорами. Це нагадує радянські колгоспні часи, коли в обов’язковому порядку тим, хто різав кабанчика, треба було здавати державі свинячу шкіру, отож люди почали обсмалювати туші ночами.
Про що, зрештою, мова? Про те, що всілякі експерти рекомендують компостувати все підряд. Та як не старайся, не все підлягає компостуванню. От що робити з тими ж обрізаними в саду гілками?
І от коли мені знову пригадалася ота ідеальна картинка на Русанівці. Та ні, я знаю про існування побутових подрібнювачів. І в роботі бачив ці дорогі і малопотужні механізми. Від ручних січкарень і то більше користі.
А якщо вчинити наступним чином: налагодити серійний випуск потужних дробарок для комунальних служб територіальних громад. Певно, знайшлися б у нас і майстерні, і майстри для їх виготовлення. А далі – зрозуміло. Ви вивозите на вулицю всі садово-городні відходи, до вас у визначений час під’їжджає машина-подрібнювач і за відповідну плату робить з вашої купи бадилля і гілок, купу тирси. Як нею розпорядитись, господар вирішить сам.
І не треба буде нічого спалювати! В одному лише дуже сумніваюся – в державницькому підході до проблеми всіх зацікавлених відомств. І тоді на арену мають вийти кмітливі підприємці, які швидко прорахують, що “шкірка ця варта вичинки”…
Насамкінець про одну історію, що мала місце на початку нашої Незалежності. Якось новітній фермер поїхав у Польщу за елітним насінням буряка. І десь випадково побачив небачений ним до того дивовижний пристрій до трактора, який своїми металевими “обценьками” брав довгий стовбур деревини, пиляв його на частини заданих розмірів, а потім – “бах” і розколював дрова на акуратні рубанці. Фермер і про насіння забув, натомість вирішив придбати такий механізм. “Та нащо воно нам?”, – запротестував його комерційний директор. “Через кілька років рахуватимемо неабиякі прибутки”, – відповів далекоглядний підприємець.
І кого тепер в Україні можна здивувати механізмами (в тому числі саморобними), що розколюють дрова? Тепер це наша дійсність. Як і колись, нечуване – городянин взимку їде на заміську дачу і у супермаркеті вибирає в’язанки дров, які йому треба для каміна чи для бані: дуб, граб, бук… На будь-який смак.
… А в той день на Русанівці ми з режисером планували, як саме організувати зйомки села з височини – чи напроситися у пожежний вертоліт, чи відшукати той літак, який за гроші робив коло над селом. Ні про які дрони ми ще нічого не знали. Але якби вони були, ми б точно не використовували їх для відслідковування тих, хто палить СВОЄ бадилля на СВОЄМУ городі.

і

ютос