ЛСД за рецептом. Що буде, якщо психоделіки легалізують

Рік Доблін вперше спробував ЛСД у 1971 році у Флориді.

Була субота, кілька тижнів тому він закінчив перший курс коледжу.

Від славнозвісного “Літа кохання” минуло чотири роки – коли мільйони молодих людей вирушили в Сан-Франциско, Лондон та інші міста, де тусили в тумані музики і наркотиків – але університетським містечком досі вільно “гуляли” психоделіки.

ЛСД чи діетиламід лізергінової кислоти, також відомий як “кислота” – це своєрідна хімічна пастка.

Психотропний препарат взаємодіє з певними рецепторами мозку, що викликають різні стани: наприклад, людина починає бачити незвичайні образи, у неї змінюється сприйняття і настрій.

Ефект проявляється протягом години.

Виникає дивне відчуття, яке важко описати словами. Можуть з’являтися й синхронно танцювати мандали і калейдоскопи різнобарвних картинок. Дехто занурюється у світ синестезії й відчуває запахи кольорів чи смаки слів. Залежно від дози, можна потрапити в абсолютно інший вимір: дивне місце, заповнене сутностями, зміями, химерними візерунками, нитками ДНК. Або навіть у значно похмурішу локацію.

В голові у Добліна гуділо й пульсувало. Він повернувся в гуртожиток, щоб продовжити свій психоделічний трип.

Поглянувши на сусіда по кімнаті, який теж був під ЛСД, Добліна “накрили” свіжі видіння. Він не просто відчував думки й емоції сусіда, а бачив їх ясно, мов у день. Спокій і тепло друга були помітні, як його руки й ноги.

Добліну хотілося почуватися вільним. Його особистість ніби розщепилася на дві. У своєму видінні він знову став хлопчиком, усвідомив дисбаланс емоцій й інтелекту.

Однак він розумів, що така зміна має причину. А це означало, що він міг все змінити. Він міг бути вільним.

Філософ Лорі Енн Пол назвала досвід Добліна “трансформацією”. Він відрізняється від більшості переживань, навіть найдраматичніших і повністю змінює людину: вподобання, ідеї та ідентичність. Коли Доблін вирушив у свою першу психоделічну подорож, він, можливо, не усвідомлював, що вже не буде таким, як раніше.

Згодом він зрозумів, що робить це не просто так. Його психоделічні трипи частішали, багато з них були дестабілізуючими, але сформувалася головна мета. Популяризація терапевтичного потенціалу психоделічних препаратів стала місією його життя.

A series of circles in different colours such as purple, indigo, green, cream and pink

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Після вживання психоделіків у 1970-х роках багато людей, на кшталт Ріка Добліна, відчули кадинальні зміни

Сьогодні Доблін є засновником й керівником некомерційної організації під назвою “Міждисциплінарна Асоціація психоделічних досліджень”, мета якої – наблизити психоделічні препарати до масового використання в медицині та за її межами. Він допомагає вченим з експериментами, консультує щодо фінансуванням та співпраці з регуляторними органами.

Зусилля Добліна та інших вчених принесли свої плоди. За останні 10 років психоделічні препарати на кшталт ЛСД, галюциногенні гриби, діметілтріптамін, безліч природних алкалоїдів, зокрема аяваску, ібогу, шавлію, пейот та сполуки на їх основі, як-от MDMA, також відомий як екстазі, та кетамін, почали звільнятися від табу.

Перспективні клінічні дослідження показують, що психоделіки можуть стати революційним кроком в лікуванні депресії, посттравматичного стресового розладу і залежності.

Наприклад, у 2017 році Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів США (FDA) назвало використання MDMA “проривною терапією” в лікуванні посттравматичного стресового розладу. Це означає, що препарат будуть далі досліджувати. Доблін, чия організація зіграла важливу роль у цьому, сподівається, що до 2023 року MDMA-терапія отримає схвалення FDA.

В багатьох країнах психоделіки досі належать до категорії наркотичних засобів та психотропних речовин, що підлягають контролю держави. Але правила поступово пом’якшуються. І так званий “психоделічний ренесанс” маже принести більше змін, ніж традиційне лікування.

Отже, що буде, якщо психоделіки стануть мейнстрімом?

Це не перша хвиля психоделічного ентузіазму. В 1950-х роках психоделіки вже називали диво-наркотиками.

Вчені провели 6 тисяч експериментів за участю понад 40 тисяч хворих. Вони випробували психоделіки у лікуванні алкоголізму, депресії, шизофренії, кримінального рецидиву, дитячого аутизму. Серед учасників були художники, письменники, творчі люди, інженери і науковці. І результати були дуже оптимістичними.

Виявилось, що разова доза ЛСД допомагає подолати залежність від алкоголю у 59% учасників експерименту. Чимало терапевтів також були вражені ефектом ЛСД як доповненням до стандартних методів психотерапії.

A woman with yellow, orange, brown, green and blue colours coming out from her chest and red coming out from her legs

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Багато років вченим забороняли вивчати психоделіки

Це не тривало довго. У жовтні 1966 року ЛСД заборонили в Каліфорнії, а в 1970-му – на федеральному рівні.

Студентам на кшталт Добліна розповідали про пошкодження хромосом під дією ЛСД, немовлят-мутантів, про те, що п’ять, шість (або сім) трипів зроблять вас “юридично неосудними”.

Зачепило і науку. Психоделічні дослідження припинили на десятиліття. Регулятори обмежили доступ, і спонсори втратили інтерес.

Спроби Добліна реанімувати психоделічну науку призвели до проблем з працевлаштуванням.

Це підтверджує історія гарвардського вченого Тімоті Лірі, який був найбільшим прихильником психоделічної культури в середині-кінці 1960-х.

Лірі та його однодумці провели серію психоделічних дослідів з розширення свідомості.

В результаті їх звинуватили в тому, що вони роздають галюциногени студентам. Історія набула широкого розголосу в ЗМІ.

Незабаром після цього регуляторні органи занепокоїлись тим, що психоделіки вийшли “за межі лабораторії” і з’явилися на чорному ринку, що, на їхню думку, стало наслідком “гарвардської пропаганди”, як і твердження про те, що ЛСД може викликати у жінок “тисячі оргазмів” та призвести до революції проти правлячої еліти.

A woman in black and white with colours all over her face

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Психоделіки можуть змінити людину: її уподобання, ідеї та ідентичність

З середини 2000-х репутація психоделіків змінилася.

У 2006 році Університет Джонса Гопкінса провів дослідження, під час якого псилоцибін, що міститься в галюциногенних грибах, давали дорослим волонтерам, що раніше ніколи не вживали наркотичні препарати.

За пів року під час опитування, третина з них назвали цей досвід найважливішою подією в житті. За глибиною впливу на свою особистість учасники експерименту порівнюють трип з народженням першої дитини чи смертю батьків.

“Найцікавіше, що одноразова доза псилоцибіну, дія якої триває від чотирьох до шести годин, викликає тривале зниження симптомів депресії й тривоги, і це може стати новою моделлю для лікування деяких психіатричних станів”, – каже керівник дослідження Роланд Гріффітс.

Наукова спільнота схиляється до думки, що психоделіки допомагають краще зрозуміти психологію людини.

По всьому світу відкриваються приватні клініки, де використовують психоделічні методи лікування. Наприклад бристольська клініка Awakn пропонує кетамінову терапію для лікування депресії, посттравматичного стресового розладу, розладів харчової поведінки і залежності.

Хоч кетамін і не є класичним психоделіком на кшталт ЛСД, у певних дозах він має терапевтичний потенціал.

Як пишуть антропологи Техсін Ноорані і Джоанна Стейнхардт, “до психоделічних методів лікування як і раніше ставляться дуже обережно. Однак за останнє десятиліття відбулися значні культурні й ціннісні зрушення”.

Якщо ці тенденції збережуться, легалізація психоделічної терапії буде питанням часу.

Чи з’являться за десять років у клініках і лікарнях психоделічні кабінети, обладнані подушками, пахощами, свічками і картинами? Чи будуть лікарі прописувати таблетки псилоцибіну або ЛСД, які вироблятимуть фармацевтичні гіганти? Чи побачимо ми модну версію психоделічних клінік – можливо, з назвами “Пала”, “Індиго” чи “Оазис”?

Важко сказати, але якщо терапевтичні психоделіки стануть більш поширеними, це може бути лише початком значних культурних та наукових зрушень.

Психоделічна культура

Психоделічний ренесанс у медицині триває паралельно з широкою інтеграцією у культуру, чого не було з початку 1960-х. У Європі та Північній Америці наркотики все частіше присутні під час дозвілля й відпочинку – у США з 2015 по 2018 рік вживання ЛСД зросло на 50%. Статті на психологічну тематику стають популярними, інфлюенсерів та знаменитостей позиціюють як споживачів, а табу на наркотики тане на очах.

Back of man's head with flowers growing out of the front of his face

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Дехто пропонує називати препарати “екоделікамі” через їхню здатність з’єднувати людину з природою

Цей мейнстрім змінив коло споживачів психоделіків, каже письменник Ерік Девіс.

У ХХ столітті вони обмежувались підпільними групами: хіпі, хакери, Кремнієва долина, духовні спільноти, рейв-культура, екологи. А сьогодні серед охочих до психоделічного досвіду можна побачити оздоровчі спільноти, виконавців хіп-хопу, правих політиків, ділків з Волл-стріт, фінансистів та звичайних людей, що прагнуть відновити своє психічне здоров’я.

Цілком можливо, що незабаром ми побачимо такі ж прояви у масовій культурі – як це було у мистецтві й політиці 1960 -1970-х років. Але навряд чи психоделічна культура матиме ті ж самі прояви, адже сучасний світ відтоді дуже змінився.

Це добре пояснює концепція соціолога Ідо Хартогсона під назвою “Колективний трип і середовище”. Частково психоделічний досвід залежить від індивідуальних факторів – способу мислення, локального середовища чи присутності інших людей. Але є й ширші соціальні чинники: дух часу, ЗМІ, культурний контекст. У 1960-і роки діяли зовсім інші “колективні фактори”. Люди не просто жили інакше, вони інакше “трипували”.

Як значний суспільний зсув, як, скажімо, зміна клімату, може вплинути на досвід людей?

Це залежить від конкретної людини, але при правильному вживанні наркотики можуть значно посилити зв’язок людини з природою.

Один з найвідоміших прикладів – Гейл Бредбрук, екоактивістка й співзасновниця руху Extinction Rebellion. Вона відчула натхнення для створення цього руху під час сеансу з вживанням природного алкалоїду ібогі.

Тому один соціолог запропонував перейменувати психоделіки на “екоделікі”. А інший дослідник – доповнювати психоделічні сеанси про-екологічними ідеями. Це, на його думку, допоможе усвідомити зв’язок з природою і навіть послабити скептицизм щодо змін клімату.

Містичний досвід

На глибинному рівні психоделіки мають ще більш радикальний ефект. Під час клінічних досліджень та сеансів релаксу вони часто викликають стан “містичного досвіду”: пікові переживання, що супроводжуються блаженством і доброзичливістю, відчуттям взаємозв’язку з іншими, можливою “втратою власного его”, чи навіть зустрічі з духовними сутностями і богом(ами).

Що ж буде, якщо ще більше людей отримають такий досвід?

Для дослідників містичний досвід лежить в основі дивовижної дії психоделіків. Про це пишуть в газетах і наукових звітах. Дослідження свідчать, що чим сильніший містичний досвід, тим більший терапевтичний ефект.

Half a man's face with patterns coming out of the top of his head

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Деякі вважають, що суто науковий підхід не здатен пояснити ефект психоделіків

Але наука та психіатрія століттями ставили під сумнів поняття “містичного досвіду”.

“Це жахливо навіть на рівні здорового глузду, – каже Метт Джонсон з Університету Джона Гопкінса, – адже “містичний” звучить так, ніби у вас є кришталева куля і ви виголошуєте заклинання. Для деяких людей це повне середньовіччя”.

Проте це свідчить про те, що ця сфера недостатньо вивчена. Люди неохоче розповідають про свій досвід через ризик стигми. Наприклад, втрату самосприйняття можуть діагностувати як “деперсоналізацію”, а трансформаційний перехід до нових духовних переконань – як прояв психічного зриву.

Однак за межами психоделіки містичні переживання мали більше людей, ніж ви думаєте. З 1962 по 2009 рік кількість американців, які розповіли про містичний досвід у своєму житті, збільшилася більш ніж удвічі й склала половину населення.

З огляду на це, дослідникам, можливо, доведеться краще вивчити це питання. Наприклад, чимало сумнівів викликала ідея єдиного містичного переживання. Незрозуміло, як поєднуються його основні складові – відчуття безмежного, священного, блаженного.

“Всі вони, ймовірно, можуть виникати одночасно, але це не означає, що вони є частиною одного і того ж досвіду”, – каже Джонсон.

Жюль Еванс у своїй роботі “Мистецтво втрати контролю” каже, що об’єднувальний характер містичного досвіду (коли людина втрачає власне его і стає “єдиним цілим з усім навколо”) випускає половину клінічної картини. Третина курців ДМТ, 17% споживачів ЛСД і 12% псилоцибіну розповідають про контакти із зовнішніми сутностями. В неошаманських ритуалах з аяуаскою та ібогою ці сутності є основою найвищого досвіду.

Ось як один з дослідників аяуаски описує враження учасника типового психоделічного сеансу: “В його голові з’явилась кладка яєць восьминога. Він інтерпретував це як позитивний ефект і написав, що, на його думку, яйця символізують джерело мудрості. Він відразу ж сприйняв восьминога як доброго союзника”.

Психоделіки також часто розрізняють за типом галюцинацій, які вони викликають (чи, точніше, псевдогалюцинацій). Ці галюцинації змусили лікарів першої хвилі 1950-х років вважати ЛСД “психотомиметиком”, або наркотиком, що імітує психоз. І це цілком зрозуміло, адже препарат викликає незвичайні видіння і слухові галюцинації.

Man on a rock looks out at the sun

Автор фото, Getty Images

Підпис до фото, Що буде, якщо психоделіки стануть мейнстрімом?

За словами Девіса, якби галюцинаційні переживання не просто дестигматизували, а приділяли їм більше уваги, це призвело б до радикальних зрушень.

На його думку, це стало б кульмінацією сучасного руху за “нейрорізноманітність”, учасники якого вважають, що аутизм та інші порушення функцій мозку слід сприймати як відмінність, яку потрібно зрозуміти й прийняти, а не як проблему, яку необхідно вирішити.

Підтримка

Психоделіки дають рідкісну можливість отримати досвід за межами повсякденної реальності. Але їх масове використання в терапевтичних цілях може мати серйозні виклики. Тому постає питання: чи зможе медичний істеблішмент подолати їх самотужки.

“Медики зацікавлені в тому, щоб принизити значення психоделіків. Їм насамперед потрібен заспокійливий та відновлювальний ефект”, – каже Девіс.

Але містичні, галюциногенні й трансформаційні переживання у поєднанні з цими препаратами, ймовірно, принесуть значно більше змін.

“Психоделічний досвід нагадує філософські дослідження, – пояснює Девіс. – Навіть якщо ви не філософ, вам доведеться мати з цим справу. Ви запитаєте себе: що, чорт забирай, це було? Що я про це думаю? Це натяк на те, що варто зав’язати з алкоголем? Варто поставитись до цього серйозно? А, може, я просто з’їжджаю з глузду?”

Для Ріка Добліна можливості психоделіків мають далекоглядні наслідки й виходять за межі клінічних умов. За допомогою своєї організації Maps він хоче “легалізувати психоделіки не лише для хворих, а для всіх нас, які борються з недосконалістю світу… щоб спробувати зберегти його. Ви скажете, що тактика полягає в [лікуванні]. Але кінцева мета все-таки інша”.

  • Ед Прідо
  • BBC Future

і

ютос