Хронометр у вашій голові

Про те, що від сильних хвилювань можна посивіти, причому іноді буквально за одну ніч, відомо давно. Особливо багато таких випадків стається в часи війн, природних катаклізмів і раптових особистих трагедій.

Сивішають люди і внаслідок природних причин – з віком волосся втрачає пігмент. З цим живуть без особливих проблем – можна, зрештою пофарбувати волосся. Але щоб сивина минула сама – про таке навряд чи хтось чув. Аж поки за справу не взявся доцент Колумбійського університету Мартін Пікард.

Він провів дослідження, в якому взяли участь 14 добровольців віком від 9 до 65 років, в яких було або зовсім сиве волосся, або волосся, що сивішає.

Зразки цього волосся просканували у високій роздільній здатності, щоб з точністю виявити, скільки пігменту вони втратили. При цьому з’ясувалася цікава особливість: у деяких випадках почалося посивіння, але потім цей процес призупинявся.

Порівнявши кольорові варіації зі щоденниками учасників експерименту, в яких вони упродовж року записували періоди спокою та стресу, вчені помітили певний взаємозв’язок між циклами стресу та втратою пігментації волосся.

“Один з учасників поїхав у відпустку, і за цей час п’ять його волосин знову потемнішали”, – зазначає Пікард.

Проаналізувавши сотні білків всередині волосся, вчені виявили зв’язок між волоссям, що сивішає, і білковими мітохондріями – показниками розтрати енергії на клітинному рівні та метаболічного стресу.

Застосувавши математичну модель, щоб екстраполювати результати своїх досліджень на більшу кількість різних вікових груп, вчені припустили, що сиве волосся у деяких випадках може повернути попередній колір.

І хоча це, на перший погляд, суперечить дослідженню, що проводилося на мишах, таку невідповідність можна пояснити різницею між волосяними фолікулами мишей і людей.

“Розуміння механізмів, що дозволяють сивому волоссю повернути пігментацію, може розповісти багато нового про процес людського старіння і про те, як на цей процес впливає стрес”, – наголошує Мартін Пікард.

Втім, дослідники кажуть, що часткове відновлення кольору можливе, але лише до певного віку.

Тож посивіти раніше часу внаслідок стресу чи інших біологічних причин достатньо просто, а от знову стати брюнетом у літньому віці без допомоги фарби для волосся навряд чи вдасться.

Ти – мені, я – тобі: як пандемія зблизила людей та котів

Кот

Автор фото, Getty Images

Домашні улюбленці зробили нам, людям, величезну послугу під час пандемії. Результати одразу кількох досліджень беззаперечно свідчать про те, що вони допомогли нам впоратися зі стресом і побороти відчуття самотності.

Але ж і ми якимось чином вплинули на своїх тварин?

Як з’ясувала група дослідників з університетів Йорка та Лінкольна, коти стали більш люблячими.

Вчені розробили список запитань до власників найрізноманітніших домашніх тварин – від коней до рептилій, пташок і рибок, – і, звісно не оминули увагою власників котів і собак, аби дізнатися, як на них, тварин, вплинула пандемія.

З понад 5 тисяч людей, які надіслали свої відповіді, 65% зауважили зміни в поведінці своїх улюбленців під час першого локдауну в 2020 році.

Учасників опитування запитали про тварин, відносини з ними і про власний психологічний стан.

Загалом чимало людей розповіли, що відносини з улюбленцями покращилися, винятком виявилися лише власники собак – вони звернули увагу на зміни в гірший бік.

“Мій пес почав весь час щось від мене вимагати і виє, коли я виходжу з дому, навіть якщо при цьому я перебуваю в садку і він мене бачить. Не можу уявити, що з ним буде, коли мені доведеться йти на роботу”, – розповів один з учасників опитування.

Близько 10% власників собак, кішок та коней звернули увагу на те, що зміни нервують їхніх тварин, при цьому 30% сказали, що тварини почуваються більш розслаблено, а ще 15% розгледіли в них приплив сил та енергії.

Близько третини опитаних – переважно власники котів і собак – сказали, що їхні улюбленці стали ходити за ними по п’ятах.

Одна з головних проблем, про яку говорять власники собак, – зміна режиму прогулянок і спілкування.

Цікаво, що люди, в яких до локдауну були психологічні проблеми, рідше говорили про зміни, що сталися з їхніми улюбленцями, ніж люди, в яких проблеми стали виникати саме під час пандемії.

Дослідники підозрюють, що підвищене відчуття прив’язаності, зафіксоване у майже 36% котів, може бути результатом зміни поведінки самих власників, які під час карантину частіше йшли на фізичний контакт і проявляли до тварин особливу увагу.

Це могло підштовхнути котів до того, аби активніше випрошувати для себе їжу та інші привілеї.

Одна з авторок дослідження, Емілі Шусміт з університету Йорка, визнає, що в дизайні дослідження була низка недоліків. Зокрема, на відповіді людей міг впливати їхній психологічний стан на момент вказування відповідей, тому вони могли бути не до кінця об’єктивними.

До того ж більшість респондентів були жінками, що також може не зовсім точно відображати загальний настрій населення.

Попри це дослідження показало, що зміна наших звичок сильно впливає на наших улюбленців і що вони готові оцінити більшу увагу, яку ми їм приділяємо.

Хронометр у вашій голові

Мозг

Автор фото, Getty Images

Яким чином події, що відбуваються з нами, не змішуються в голові в одну купу, а вибудовуються в єдиний ланцюг?

Як з’ясувала міжнародна команда вчених з Франції та Нідерландів, вся справа у так званих “нейронах часу” – клітинах гіпокампу, які виконують функцію короткочасної пам’яті та відповідають за подальше переведення інформації в довгострокову пам’ять.

Саме вони дозволяють нам відтворювати правильний порядок подій, що відбулися.

Власне, як це часто буває, такі клітини, що відповідають за послідовне розставлення подій у нашій пам’яті, спершу виявили в щурів, проте про механізм кодування епізодичної пам’яті (тобто пам’яті про автобіографічні події, що охоплює час і місце дії, а також усю супутню інформацію) в людини – залишалося лише здогадуватися.

Щоб перетворити здогадки у факти, дослідники на чолі з нейробіологом Лейлою Редді з французького Центру досліджень когнітивних можливостей мозку провели дослідження за участю 15 пацієнтів, що страждають на епілепсію, в гіпокамп яких вже були імплантовані мікроелектроди.

Учасникам пропонували серії зображень у певному порядку і просили запам’ятати цей порядок.

При цьому електроди фіксували реакцію окремих нейронів в гіпокампі під час показу зображень, в перервах, коли на екрані не демонстрували жодних картинок, і під час пауз, коли учасниками пропонували вгадати, яким буде наступне зображення.

За словами вчених, таким чином вони виявили як нейрони, залучені до процесу запам’ятовування і відтворення картинок, так і ті нейрони, які активізувалися за відсутності зображення.

Вони-то й відповідали за кодування часу навіть у ті моменти, коли нічого не відбувалося.

“Темпоральні модуляції під час цих пауз не могли бути ініційовані зовнішніми подразниками, – пишуть автори дослідження. – Замість цього вони свідчили про темпоральний сигнал в результаті зміни сприйняття учасників під час очікування наступної дози інформації”.

Іншими словами, навіть коли нічого не відбувається, лічильник часу в нашій голові продовжує відраховувати час.

Дослідники не виключають, що саме в такі моменти “нейрони часу” здійснюють багаторівневу роботу, записуючи “що, де і коли” (які стосуються тієї чи іншої події) і створюючи з розрізнених елементів чітку картинку пам’яті.

“Феномен суб’єктивної “ментальної подорожі в часі” є наріжним каменем епізодичної пам’яті, – пишуть вчені. – Нейрони в гіпокампі дають нам змогу з усією яскравістю згадувати події, що відбувалися в певний час у певному місці”.

  • Леонід Лунєєв
  • BBC

і