Закону про олігархів недостатньо для обмеження їхнього впливу

Чи потрібен Україні закон про олігархів та як можна боротися з впливом великого бізнесу на політику? На запитання DW відповідає експертка берлінського фонду “Наука й політика” Сюзан Стюарт.

Законопроєкт про деолігархізацію, внесений президентом України Володимиром Зеленським 2 червня до Верховної Ради, викликав неоднозначну реакцію як всередині країни, так і за її межами. Деякі спостерігачі вважають його надто м’яким. Водночас українська влада обіцяє розробити на його основі низку інших законів, зокрема про лобізм. DW поспілкувалася з експерткою берлінського фонду “Наука й політика” (SWP) Сюзан Стюарт (Susan Stewart) про цю ініціативу Зеленського.

DW: Наскільки потрібен Україні взагалі такий “закон про олігархів”?

Сюзан Стюарт: Я думаю, що Україні потрібна концепція щодо поводження з олігархами та обмеження їхнього впливу. Але це не означає, що їй конче потрібен закон про олігархів. Так званий закон про олігархів може бути частиною цієї концепції, але одного такого закону недостатньо. Потрібна концепція, до якої буде включено цей закон.

Як, на Вашу думку, могла б тоді виглядати така концепція? Які ж ще закони чи заходи потрібні для боротьби з олігархами?

Це дуже складне питання. На мою думку, є дві можливості. Перша – це укладення своєрідної угоди з олігархами. Їм, наприклад, кажуть: ви набули статки завдяки недоброчесній конкуренції, але таких можливостей, зокрема корупційних, більше не буде, ми хочемо перейти до інших правил.

Сюзан Стюарт Сюзан Стюарт (фото з архіву)

Тож олігархам пропонують нові правила та кажуть, відколи вони діятимуть. Олігархи ж мають заплатити певну суму за недоброчесну конкуренцію в минулому (це може бути предметом переговорів) та взяти на себе зобов’язання дотримуватися правил. Натомість вони отримують певного роду амністію за свої минулі дії. Отже, потрібен пакет заходів, які переконають олігархів піти на цю угоду.

Другий варіант – це те, що в Україні досі намагалися робити. Йдеться про розбудову інституцій, боротьбу з корупцією за допомогою нових антикорупційних органів, реформу судової системи, щоб олігарх, поставши перед судом, не міг використати свої зв’язки, щоб уникнути покарання. Це дуже довгий та важкий шлях.

Яка Ваша думка щодо визначення олігарха в президентському законопроєкті? Йдеться про чотири критерії: участь у політиці, вплив на ЗМІ, монопольне становище в якійсь галузі економіки, а також статки на суму понад 2,2 мільярда гривень.

У науковій літературі є різні визначення олігарха, і в них згадується прийнамні частина цих критеріїв. Передусім ідеться про великого підприємця, котрий впливає на політику або самостійно, або через інших осіб, які виконують його волю. Він має також вплив на медіа. Але я не впевнена, що таке визначення чимось може допомогти (в процесі деолігархізації. – Ред.).

Адже це означає, що конкретних людей треба визначити як олігархів, і РНБО вже підготувала такий список з 13 осіб. І поки будуть вестися розмови про те, хто і чому до нього потрапив, старі механізми надалі функціонуватимуть, як і раніше. А якісь люди, які мають гроші та вплив, не потраплять до реєстру. Тож я не вважаю, що це перспективний варіант вирішення проблеми.

Як Ви ставитеся до обмежень, які пропонують накласти на олігархів? Ідеться про заборону фінансово підтримувати партії та брати участь у великій приватизації.

Я думаю, цього не досить. Проблема олігархів дуже складна, адже стосується всієї системи. А в Україні багато недостатньо врегульованих тем, наприклад, фінансування партій. Тож я повертаюся до двох можливостей: або ви укладаєте з олігархами угоду, в якій вони погоджуються на заборони та можливості для себе в майбутньому, або ви намагаєтеся розбудовувати інституції. У випадку з інституціями, наприклад, недостатньо заборонити олігархам брати участь у великій приватизації. Я вважаю, це добре, що президент Володимир Зеленський бачить проблему та називає її, намагається її вирішити. Але це відбувається у дуже спрощеному вигляді, що не враховує складність та тривалість проблеми.

Оглядачі звертають увагу на те, що в законопроєкті більше уваги приділено політиці та ЗМІ, ніж економіці. Чи Ви згодні з цим?

Тут ідеться про мотивацію президента. Звісно, законопроєкт пов’язаний з політикою. Зеленський з його допомогою хоче показати, що намагається вирішити цю проблему, і це має медіа-ефект. Але, як мені здається, він також вважає, що такий закон може мати й економічні результати, якщо його буде ухвалено та застосовано. А втім, щодо останнього є все ж великі питання. Та я думаю, що до мотивації Зеленського та інших осіб, які причетні до цього законопроєкту, належить й економіка. У минулому ми бачили, як Зеленський закликав вкладати в Україну інвестиції, тож я думаю, що він бачить й економічну складову (деолігархізації. – Ред.).

і