Київ змінив своє обличчя

В автобус зайшла жіночка з сучасною пляжною сумочкою, чорними окулярами та капелюшком. На обличчі – маска.
-Цей автобус їде до Цвітаєвої?
Я підтверджую. Сідає поруч.
– А ви, як я бачу, не вірите в коронавірус? – звертається до мене. ( Якщо водій без маски – зазвичай, я теж її не одягаю).
Не чекаючи відповіді, почала говорити:
– Цей карантин мені теж всі плани зруйнував Я кожного тижня ходила в театр, ходила на танці. Зустрічалась з подружками в кафе. І тут раптом все закрили. Приходиться знову в квартирах зустрічатися, як в старі часи. Ось поплавала в Дніпрі і тепер їду до подруги – років двадцять у неї не була. Навіть адреси не пам’ятаю.
Експеримент “вільні вуха” – спрацював. Я зреагувала
– А хіба вона адресу не сказала? – питаю її
– О, то буде для неї сюрприз. Давно я її не дивувала, – відчуваю добру посмішку у відповідь.
– А як ви її знайдете? Мікрорайон змінився!
– Та я так трошки пам’ятаю її будинок, а квартиру знайду за прізвищем.
– Та це ж авантюра! – не витримала і сказала просто в очі.
– Ну консьєржки тут є ? Хіба вони не підкажуть?
Я ще раз уважно глянула на неї . Тендітна, гарно одягнена, спортивна статура.
– А скільки вам років?
– 82 !- тут я вже відчула, що таки її зачепила – Але я все пам’ятаю. Це ж Київ- тут всі мають допомагати один одному!
Ми під’їхали до її зупинки і вона гордо встала.
“Остання з типових киянок ” вийшла з автобуса і легкою ходою пішла в бік вулиці в пошуках своєї подруги…
Спальний мікрорайон вивантажував біля парадних помідори для консервації, в кафе сиділа молодь в треніках і пила пиво, в секонді молоді мами активно копирсалися в купах лахміття в пошуках дешевого одягу для своєї малечі.
А мені так стало шкода, що справжні киянки зникають, як реліктовий вид.
Київ змінив своє обличчя.
Н. Іванченко

і

цікаве