Іван Богун є фігурою загадковою та історично маловивченою

Величний герой та державний діяч українських визвольних змагань 17 століття Іван Богун є фігурою загадковою та історично маловивченою. Свідчень про його діяльність надто мало.

Вони взяті з побіжних і сумнівних іноземних джерел, або сформовані з магнатських літописів часів Руїни (кінець 17 – початок 18 ст.), періоду загравання з московитами зрадливої козацької шляхти, руйнування п’ятою колоною основ української державності.

Чому так? Спробуємо розібратись…

.
1. Образ Івана Богуна в молодому віці (з фільму “Берестечко. Битва за Україну”)

В офіційних історичних викладах походження Івана Богуна малозрозуміле. Воно переповнене різними версіями, достовірність яких сумнівна. Наука до нині вважає, що Іван Богун народився десь у 1618 році, в сім’ї дрібного шляхтича, а у 1637-38 роках, тобто у віці 18-20 років, він вже брав участь в визвольних змаганнях як реєстровий козак.

До 30 років Іван, нібито, служив у реєстровому козацтві, згодом ставши сподвижником Зиновія-Богдана Хмельницького. Надалі він бере участь у подіях 1648-1651 років вже як полковник.

Дивними є згадки про участь Івана Богуна у Берестецькій Битві 1651 року, коли йому за даними офіційної історії мало бути лишень 33 роки.

У ході цієї битви після малозрозумілих загалу емоційних вчинків Зиновія Хмельницького, описаних писарем польського короля (останній у Берестецькій битві та поході короля участі не брав), гетьман нібито зник з поля бою разом з підкупленими татарами.

Натомість молодий Богун очолив козацьке військо і вивів його у беспечне місце без великих втрат, а збережену українську армію ворог нібито не намагався переслідувати.

Але і це не все.

Мужність Богуна під Берестечком чомусь не мала для нього наслідків. Навпаки, історики надалі описують постать Богуна, як рядового полковника, хороброго та завзятого, і не більше. Полковника який проявляв себе в локальних боях та сутичках, переважно на Поділлі, Подніпров’ї, Лівобережжі Дніпра, Сіверщині.

У історичних викладах майже нічого не пишеться про те, що Богун заперечував політику Зиновія Хмельницького та його зрадливої шляхти, яка липнула до підступної Москви та воліла сепаратної Гетьманщини, вчиняючи поділ України.

Сумнівами віє і від повідомлення про «ув’язнення» Богуна польською шляхтою у 1662 році, та якогось чудесного «звільнення» за незрозумілою угодою.

Притягнутою за вуха виглядає і декларована причина смерті Богуна, вбивство з помсти, як і дата цієї події, 1664 рік (Богуну начебто 46 років), та місце події – Сіверщина.

Що можна сказати з приводу такого життєопису?

Така біографія Івана Богуна різко суперечить тим народним легендам і оповідям, які збереглись в українському народі. Особливо на Історичній Волині – нині Волинська, Рівненська, Житомирська, північні частини Тернопільської та Хмельницької області. Вони зафіксовані в місцях де мала місце найбільша битва 17 століття у Європі, Берестецька, де вирішувалась доля України.

На цих землях, ще до приходу радянської влади, у середині ХХ століття, головним героєм подій 17 століття рахували виключно Івана Богуна. Натомість питали у прийшлої радянської влади, а хто такий отой Зиновій Хмельницький? Де він воював? За які заслуги возвеличений Москвою?

Варто спитати і нам.

А за які такі заслуги Сталін ввів в ужиток орден Богдана Хмельницького трьох степенів, як одну з найвищих військових нагород в СРСР? Чи не за особливі заслуги перед московською імперією? За що відзняв про нього пафосний пропагандиський художній фільм? Чи не за прислужництво московському царю?

Відповіді на такі запитання слід шукати у тій оскопленій і перекрученій історії України, яку за останні 350-300 років нам нав’язали недруги українства, найперше Москва.

Історії витоптаній, вишкрябаній, спотвореній, проте ретельно збереженій для нас до нині…

Якщо поглянути на так звану джерельну базу історії України 17 століття, то це:

       – магнатські, єзуїтські, шляхетські компілятивні літописи закордонного походження, головно від єзуїтів та їх послідовників (Освенціма, Пасторія, Кояловича і т.п.);

       – значно пізніші, так звані «козацькі літописи», написані в промосковській Гетьманщині, писарями тамтешних гетьманів, які орієнтувались на царат і зумисне затирали ім’я Івана Богуна, вихваляючи лишень своє, належне до промосковської Гетьманщини. Це літописи Величка, Самовидця, Грабянки, документи їм подібних шляхтичів, далеких від служіння Богу та українському народу.

Натомість джерел середини 17 століття суто українського походження ви майже не знайдете. Хоча повна грамотність українського населення зі слів європейців тієї пори була сильною стороною українців.

То де ці українські джерела?

Варто зауважити і таке, що означені вище «козацькі літописи» написані лишень через пів століття (45-60 років) після подій визвольної війни 1648-1651 року та носять  замовний характер. Частина з них присвячені Петру І та пишно славлять московського царя! Інші відбілюють сепаратну політику зрадливої шляхти Гетьманщини, яка поглядала на Москву.

То чи варто чекати від таких творів правди про постать Івана Богуна?

Очевидно що ні!

Не слід забувати і інше: політика нищення всього українського у 17-19 століттях, яка проводилась з боку іноземних орденів і царату, з боку масонських лож і окультистів, заохочувала тотальне спалення письмових артефактів, листів українського старшинства, українських творів, вела до проштовхування іноземних «джерел», нав’язуючи українцям систему ворожих ідеологічних поглядів, оббріхуючи справжню українську еліту.

Варто визнати, що з роками така практика дала свої гіркі плоди.

Саме через це українська історична наука втратила український дух і почала орієнтуватись на оскоплену, спотворену і перекручену мішанку, на твердження з чужинських та магнатських «літописів», які прививали українцям дух вторинності і меншовартості.

І це дуже прикро!

Натомість не варто опускати руки та припиняти шукати правду!

Дослідники, яким не байдужа доля України та велична постать Івана Богуна, мають іншу версію подій 17 століття.

2. Карта Волині-України 1641 року (від Західного Бугу і до Дону – країна козаків), Sansone map

Вони переконані, що у 15-17 століттях Україна мала потужню державу, яка боролась за своє існування в період магнатської зради та сепаратних рухів шляхти початку-середини 17 століття.

Саме така держава з центром на історичній Волині могла протиставити загарбникам на полі Берестецької битви потужні сили, здатні зупинити армію вторгнення.

Така держава підтримувала створені нею духовно-військові осередки на всій території України, включаючи Запорізьку Січ – особливу навчальну базу від центру характерництва на Волині, яка з’явилась на Дніпрі десь у 14-15 століттях у часи діяльності там волинського посланця Байди Вишневецького.

Ця держава, спочатку як Волинь-Україна, потім як Україна (про це говорять карти тієї пори), виховувала тих українців, які ставали державними діячами, козацькими Отаманами, величними духовними воїнами – характерниками.

Дослідники переконані, держава Україна того часу мала свій устрій і форму правління. Нині інформація про неї закрита чужинським історичним блудом останніх століть, а правда повністю витоптана та зацементована історичними компілятами.

Цю давню Українську державу, з часів її утворення, очолювали представники давнього сакрального слов’янського роду, який мав багатотисячолітнє волинське походження.

Саме у цьому роді, в центрі Історичної Волині, у 1579 році, з’явився на світ хлопчик, Іван, який і мав стати надією України, її духовним і державним очільником, борцем з магнатством та зрадливою шляхтою.

Іван повинен був стати опорою українського вольнолюбства, державної і військової незалежності народу. Духовне навчання він проходив у православному центрі характерництва на Волині, військовий вишкіл – на Січі.

З юності хлопець підтримував позицію батька стосовно антимагнатських виступів на українських землях кінця 16 століття, які наука описує як стихійні народні повстання проти магнатства (магнати – керівники в українських землях, князі-зрадники православного світогляду, окультисти та хабарники, найвищі темні маги в регіонах).

Насправді такі виступи були боротьбою держави Україна проти магнатського свавілля, сповненого окультизму, підступності, бажання закріпачити українців.

Серйозний бойовий досвід Іван Богун отримав у війні під Хотином 1621 року, де з волі батька перебував у військах Сагайдачного.

Після довгих років відповідного навчання Іван отримав духовне звання – БОГУНБОГ У Ньому») та у належний час був іронізований (посвячений) на духовне та мирське управління українською державою. 

3. Український православний козацький прапор, 1651 рік (період Берестецької битви)

До початку війни за українську незалежність 1648-1651 років Іван став мудрим та поважним державним діячем, рішучим полководцем, який виглядав значно молодшим за свій вік. У буремні роки цієї війни він виграв ряд вирішальних битв, які нині «літописно» приписані католику та єзуїту Зиновію-Богдану Хмельницькому.

У вирішальний для України момент Іван Богун вивів на битву під Берестечком майже всю регулярну українську армію. Зробив він це як керівник держави, як досвідчений, мудрий полководець.
Про цю подію знятий фільм, який нині є у Ютубі. Він носить назву – «Берестечко. Битва за Україну» (дві частини – частина 1 та частина 2).

Автори фільму переконані, що Берестецька битва мала продовження під містечком Мізоч на Рівненщині, де українське військо, підтягнувши резерви, розбило армію Яна ІІ Казимира, рештки якої втікли до Збаража. Вже після осади Збаразької фортеці король був вимушений здатись на милість Богуна.

В подальшому Іван Богун, як і його діти, брали участь у багатьох битвах на всій території України, включаючи Поділля, Подніпров’я, Лівобережжя Дніпра, Сіверщину.

Досягнувши поважного віку, маючи міцне зроров’я та вдачу, Іван Богун прагнув утримувати цілісність України, яку нищили підгодовані масонами та царатом самозванні гетьмани (гетьман – начальник, від тевтонського «гауптман») та зарозуміла шляхта.

У ключовий момент Богун вийшов на Конотопську битву, у якій українська армія розтрощила московське військо, відбивши царю бажання лізти в Україну.

Дослідники кажуть, що у 1682 році, у віці 102 роки, Богун ще міцно тримав шаблю, легко сидів на коні, мав ясний розум і унікальне міцне здоров’я. Саме в цей час у засідці під Луцьком, куди українські загони з Волині підійшли на приборкання бунту князів Любомирських, він був поранений у голову підісланим зрадником.

Надзвичайна витривалість та унікальне здоров’я все ж не дозволили Богуну пережити важку рану і по кількох днях його душа відійшла до Бога.

Україна втратила найвеличнішого свого сина 17 століття, справжнього духовного Батька українського народу!

4. Модель пам’ятника Івану Богуну

Богун був похований у давньому родовому підземному слов’янському пантеоні, що неподалік від місця його народження, у центральній частині Історичної Волині.

Руїна, як нарекли українці часи занепаду української держави 17 століття, без духовної сили і мудрості Богуна стала безповоротною. Його справу, через ранню смерть у боях за незалежність його синів, продовжити було нікому…

З того часу вертляве магнатство, зрадлива шляхта, самозванні гетьмани, прислужуючи ворогам, ще завзятіше взялись ділити Україну, приєднуючи її частини до держав агресивних сусідів.

Ім’я Богуна почали видаляти з історичних творів, а самі твори, як і все українське, світоглядне, духовне, родове – нищити, палити, топтати.

Проте стерти всю пам’ять про Івана Богуна не вдалось. У офіційних історичних трактатах з цієї причини йому визначили скромне місце рядового полковника, який прожив 46 років і начебто був «сподвижником» єзуїта та промосковського гетьмана Зиновія Хмельницького.

І на сам кінець…

Чи хочемо ми знати правду про Івана Богуна?
Чи спроможні нині, у період очищення від московської луди, викинути блуд, який українцям нав’язали чужинські ідеологи та історики?
Чи здатні шукати правду українського минулого?

+   +   +

З видання “Братство Богуна”, №2 та №3, 2022 р.

і