НЕСВОЄЧАСНІ ЗЛОБОДЕННІ РОЗДУМИ

  • admin
  • 20.03.2019
  • Коментарі Вимкнено до НЕСВОЄЧАСНІ ЗЛОБОДЕННІ РОЗДУМИ

 

Колись в одному старому фільмі неперевершений актор Михайло Водяний сказав сакраментальну фразу – цитую мовою оригіналу – “Я долго выбирал между долгом и честью. Долгов оказалось больше…”

Сьогодні в розпал передвиборчої боротьби перед артистами часто стоїть дилема – виступати чи не виступати в концертах, які носять певний політичний відтінок?

І як бути, коли практично ВСІ концерти в сучасній Україні, якщо вони не зроблені на касу, мають політичний відтінок? Приїхав, скажімо, артист на якийсь конкурс чи фестиваль в якості члена журі чи гостя. Працює собі – і раптом на сцену виходить ведуча і оголошує, що цей концерт (чи фестиваль) не відбувся би, якби не підтримка певного депутата-мажоритарника або тієї чи іншої політичної сили… Що робити в ситуації, якщо твої особисті політичні уподобання відрізняються від тих, які озвучені на сцені?

Варіант перший. Можна гордо покинути зібрання з високо піднятою головою і порожніми кишенями та спокійною совістю.

Варіант другий. Чесно відпрацювати свій час на сцені, подарувати людям радість, отримати свій гонорар – і пояснити свою позицію в тих же соцмережах.

Тим, хто однозначно протягом перших двох секунд не зміг вибрати один із варіантів, варто поміркувати разом зі мною над проблемами артистичного світу.

Проблема номер один. В такому політично відформатованому суспільстві, як наше, практично все залежить від телебачення. Саме воно сьогодні призначає кумирів і зірок, роблячи пісні впізнаваними, а обличчя знайомими. Скажімо, скільки людей знало про існування такого харківського артиста як Сергій Бабкін, доки він не з”явився у журі проекту “Голос країни”? І на скільки розширилась аудиторія його шанувальників після цього телепроекту? Я вже не кажу про нинішнього кандидата в Президенти, якого “зробила” співпраця з потужним телеканалом. А подивіться, як активно сьогодні деякі телеканали створюють своїх “моральних авторитетів” і “лідерів суспільної думки”. Ви думаєте це випадковий вибір чи гра долі? Зовсім ні!

А тепер навпаки – що треба зробити, аби за два-три роки люди забули про існування популярного артиста? Або, ще гірше, спиняли його на вулиці із Ідіотськими питаннями – а ви ще співаєте, чи вже залишили сцену?

Для цього требе всього навсього перекрити артисту доступ на головні телеекрани країни, не запрошувати його в телевізійні концерти, популярні шоу, не крутити його пісень на фм-каналах.

Запам”ятайте, мої дорогі, – колишніх артистів і співаків на світі не буває. Так, з роками змінюється їх природня краса і грація, але якщо крім цих зовнішніх ознак у артиста є талант і харизма, то з роками вони лише посилюються як добре витриманий коньяк! Але, схоже, що редактори більшості наших телеканалів про це навіть не здогадуються. Їм потрібні нові обличчя, нові, пісні, нові контракти, які роблять юних артистів слухняними маріонетками в чужих руках. Їм на певний час забезпечують ефіри, зелене світло в ЗМІ і заробляють на них гроші, доки це можливо…

Як бути тим, хто не продав свій талант?
Колись, певну кількість років тому, один досить відомий продюсерський центр вів зі мною розмову про контракт, готовий був знімати кліпи, забезпечувати мене ефірами на топових каналах – навзамін просив дрібничку – передати їм майнові права на ВСІ написані мною пісні – і на ті, що будуть написані.

Я відмовився одразу. Не схотів продавати свою душу в обмін на славу. Вибрав важкий і виснажливий шлях, коли за все доводиться платити самому, з власної кишені. За що платити? За аранжування і запис своїх пісень, за аренду студії і музикантів, за якісний мікс творів, за сценічний одяг, за транспорт, за афіші і плакати, за випуск поетичних збірок, за аренду концертних майданчиків і звукової та світлової апаратури. І ще багато за що!

Був певний час, коли на цьому шляху мені допомагали мої друзі, які виступали фінансовими партнерами деяких моїх проектів, розуміючи, що я не створюю комерційний продукт швидкого застосування. Але згодом їхній бізнес наші політики поставили в нестерпні умови існування. Їм стало ще важче, аніж мені…

Я залишився сам на сам із цією жорсткою і цинічною машиною, яка зветься український шоу-бізнес. Мушу вам сказати, що ніякий він не український – а більшості людей, які вирішують твою творчу долю на телеканалах і радіостанціях абсолютно не цікава мистецька цінність ваших творів, їх естетична краса чи філософська глибина. Їх цікавлять виключно їхні рейтинги чи гроші, які ви їм можете принести. Напевно, це нормально для світу комерції, де чистий туалетний папір коштує дорожче, аніж геніальні поетичні рядки, написані на ньому…

До певного часу в нашому ефірі існувало Національне телебачення України, яке попри все підтримувало українську традицію і тих артистів, які залишилися вірними традиції, але шахраї від телебачення знищили і цей канал під виглядом його осуспільнення. Прибрали з радіо і телебачення усіх фахових музичних редакторів, а з ними і всіх улюблених народом виконавців. Раніше УТ було в десятці рейтингових каналів. Сьогодні його не дивиться ніхто – там нема чого дивитись. Останній, вкрадений у його авторів проект “Фолк-мюзик” став якимсь незрозумілим гібридом косухи з вишиванкою…

Я знаю дуже багатьох моїх колег-артистів, які ні за що не хотіли здаватися. Вони вкинули великі особисті гроші у власні студії, повністю оновили свій репертуар, змінили імідж, деякі задля цього залізли у борги і кредити…. Але, скажіть, як людина, котра продає яблучка з власної яблуні, може конкурувати з можливостями потужного гіпермаркету. Навіть якщо ваші яблука найсмачніші в світі?

Отже, що залишилось моїм колегам і мені? Вийти з бою? Маючи талант, снагу і силу, скласти руки і здатися, що рівнозначно фізичній смерті? Тому що ні в якому разі не можна виступати на користь будь-яких політиків, депутатів, кандидатів тощо? Бо тоді ваша культурна цінність може обнулитися і знецінитися?

Аякже тоді бути з твердженням, що талант не можна закопувати в землю, бо тоді він не примножується і не приносить ніякої користі людям – і про це сказано в одній з притч Христа! Як змиритися з тим, що на твоїх очах нищиться та мистецька пісенна традиція, на створення якої працювало не одне покоління справжніх Майстрів українського мистецтва, а на порожнє місце приходять якісь сурогатні гібриди, які відхрестилися від своїх пращурів? І скоро не залишиться ані віршів, ані мелодій. Можливо, варто все ж стукати в усі двері, в усі душі, які ще не збайдужіли остаточно в цьому жорстокому світі?!

За багато років свого творчого життя я спілкувався з багатьма політиками різних рангів і зробив один важливий висновок: не існує ідеальних партій, рухів чи об”єднань – у кожному з них є світлі і розумні голови, а є цинічні шахраї та пристосуванці. З останніми я ніколи не мав справу. Але перших поважаю за добро і людяність.

Я ще мрію про ті часи, коли політики і можновладці, яких підняла на самий вершечок їхня кар”єрна хвиля, будуть ставитися до артистів не як до витратного матеріалу
одноразового використання, а навчаться розрізняти і цінувати в артистах зміст, а не тільки форму, талант, а не тільки розпіареність.

Я вірю, що вони колись будуть говорити так – МАЮ ЧЕСТЬ підтримувати цього артиста (поета, співака, композитора, музиканта, художника, танцюриста!) тому що він є частинкою могутньої, незнищенної і прекрасної сили, ім”я якої Українська культура.

І нехай не ображаються наші політики на правду, що вони тимчасові і минущі, а культура – вічна! І що про них колись, можливо, згадають в позитивному контексті лише по одній причині, – що вони підтримували жевріючий вогник Душі цієї землі, що зветься Україна…

Слава ій!

Анатолій Матвійчук