Міфічний заповідник “Стародавній Київ”. Або що це і як з цим бути

  • admin
  • 12.03.2019
  • Коментарі Вимкнено до Міфічний заповідник “Стародавній Київ”. Або що це і як з цим бути

Ми чи не щодня стикаємось з тим, що на території середмістя Києва на очах відвалюються шматки карнизів та ліпнини з фасадів об’єктів культурної спадщини, ми є свідками тихого згасання, існування на межі зникнення десятків пам’яток архітектури, руйнування історичних комплексів та садиб Андріївського узвозу, на вулицях Петра Сагайдачного, Борисоглібській, Притисько-Микільській, Хорива та на багатьох інших вулицях.

Але ж замислимось, мова йде про унікальну територію!

Садиба на вул.Хорива, 2. 2018 р.

Флорівський монастир – комплекс пам’яток національного значення. Один з корпусів по вул.Притисько-Микільській. 2018 р.

Сьогодні мало хто знає що більшість Старого Подолу від Поштової площі і до Верхнього та Нижнього Валу, урочища Гончари та Кожум’яки, Місто Володимира, пагорби Замкова, Дитинка, Уздіхальниця та схили північної частини Старокиївського плато з 1987 р. і до тепер мають статус території Державного історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ” (далі – Заповідник), а за своїм призначенням ця територія є історико-культурними землями. І має використовуватись для чітко визначених функцій та за особливим регламентом.

Для початку поділюсь передісторією виникнення особливого статусу для цієї території.

З матеріалів дослідження по Поштовій площі І.В.Шулешко. 2016 р.

По суті створення заповідника на згаданій території стало результатом великої дослідницької роботи розпочатої у 1960-1970-х рр.

Все почалось з часів затвердження Генерального плану м. Києва (1966 р.) та Проекту детального планування Подолу, коли історична територія району отримала нове призначення – культурно-просвітницька та туристична територія, функціонал якої розраховувася на 1,5-2 млн. відвідувачів щороку.

Звичайно всім визначенням передували натурні та історико-архівні дослідження території Старого Подолу. Ініціатором і замовником історико-культурної інвентаризації споруд Подолу виступило Українське товариство охорони пам’яток історії та культури. Замовлення на дослідження забудови було доручене Українському спеціальному науково-проектному виробничому управлінню Держбуду УРСР (з 1981 р. інститут “Укрпроектреставрація).

Результатом стало обґрунтування особливого статусу архітектурних заповідників для комплексів забудови Контрактової площі, Києво-Могилянської академії, вул. Покровської, Флорівського монастиря та ін.

В цей же період розроблялась концепція проекту парку-музею «Стародавній Київ». Авторами ідеї стали архітектори А.Мілецький, М.Холостенко та археологи П.Толочко і М.Брайчевський. Результатом детального оьгрунтування історичної та археологічної цінності стало визначення згаданими науковцями території Історико-археологічного та архітектурного парку-музею «Стародавній Київ». Парк охопив «Місто Володимира», схили Старокиївського плато в районі Пейзажної алеї, пагорби Дитинку та Замкову, стародавній Копирів кінець, урочища Гончари та Кожум’яки, Андріївський узвіз.

Межі та режими використання всіх цих унікальних територій та інших історико-культурних заповідників і зон охорони пам’яток історії та культури м. Києва було затверджено рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 р. № 920. (З деякими коригуваннями статус та регламент використання цих територій підтверджено розпорядженням КМДА від 17.05.2002 №979).

Власне, створення історико-архітектурного заповідника “Стародавній Київ” як установи у 1987 році об’єднало результати та резюмувало величезну теоретичну та практичну дослідницьку роботу 1970-х років і мало практичну мету не лише дослідження та збереження унікального культурного надбання, а і реабілітацію пам’яток архітектурної спадщини та виявлення потужного туристичного потенціалу.

В програмі його діяльності передбачалась реалізація сформованої ще у концепції парку-музею «Стародавній Київ» ідеї унікального простору з комплексним туристичним продуктом на Гончарах-Кожум’яках та Андріївському узвозі. Передбачалась організація ремісничих майстерень, художніх галерей та сувенірних салонів, створення постійно діючого культурно-громадського центру з розлогою упорядкованою рекреаційною територією прилеглих пагорбів.

Також одним із завдань новоствореного Заповідника стало завершення реалізації проекту регенерації Контрактової площі 1977 р., що передбачав:

  • відбудову церкви Богородиці Пирогощі (12 ст.), Магістрату (17-18 ст.ст.), фонтану «Самсон» (18 ст.);
  • завершення проектів архітекторів ХІХ ст. В.Гестегромадський центр та
  • двоповерховий варіант Гостинного двору Л.Руска;
  • благоустрій Контрактової площі.

Новостворений Заповідник в кінці 1980-х років включив 113 пам’яток культурної спадщини та 150 щойно виявлених об’єктів культурної спадщини і серед них пам’ятки містобудування – комплекси споруд: Братського монастиря, Іллінської церкви, Свято-Флорівського монастиря, церкви Миколи Набережного, Покровської та Притисько-Микільської церков, храми і келії Покровського монастиря на Бехтерівському провулку, пам’ятники князю Володимиру, Магдебурзькому праву, поетові Г.Сковороді та багато ін.

Прикметною особливістю території Заповідника були потужні археологічні шари до 10-12 метрів глибини.

Заповідник створювався для збереження архітектурної спадщини в двох напрямках:

  1. Збереження традиційного історичного середовища в живій структурі міста.
  2. Збереження нерухомих пам’яток як локальних об’єктів середовища.

Успішну діяльність в цих напрямках забезпечували підрозділи заповідника з дослідницької, фондової, музейно-виставкової, науково-реставраційної, просвітницької діяльності. Однак у 1997 році, «з метою підвищення ефективності діяльності та об’єднання зусиль окремих організацій у забезпеченні режиму охорони історико-культурної спадщини міста», Київською міською державною адміністрацією було визнано за доцільне злиття ДІАЗ «Стародавній Київ» і Центру державного обліку, зі створенням на їх основі установи, яка могла б забезпечувати пам’яткоохоронну роботу та контролювати реставраційно-будівельні заходи в історичній забудові на всій території міста». Так розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1421 від 15.09.1997 р. був створений Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій. Сфера інтересів нової установи поширилась на всю територію міста з усім різноманіттям нерухомої культурної спадщини. Заповідник продовжив існувати у вигляді штатного підрозділу центру.

Водночас чинне положення, затверджене рішенням Київради від 24.12.2009 за №905/2975, визначає Київський науково-методичний центр як наукову, культурно-просвітницьку, науково-методичну установу, призначену для дослідження і накопичення даних про культурну спадщину, її збереження, використання в процесі розкриття, відновлення та примноження історичного і культурного потенціалу.

Хоча п.4 вказаного положення передбачає і організацію робіт з використання, утримання та контролю за об’єктами культурної спадщини, але лише тих що закріплені за центром в оперативному управлінні, тобто переважно об’єктів Заповідника. В цьому ж п.4 вказано про забезпечення нагляду за станом забудови та облаштуванням на території заповідника. Однак, що вийшло на практиці із заповідником.

За двадцять років одним з результатів облікової роботи Центру стало суттєве збільшення кількості пам’яток та об’єктів культурної спадщини – понад 380 об’єктів.

Однак, за весь період з часу свого створення, Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ» так і не отримав а ні генерального плану розвитку, а ні плану організації території. А останні двадцять років його територія не має належної опіки та захисту. Девелоперскі забаганки призвели до повної деградації урочищ Гончари та Кожум’яки та вулиці Воздвиженської, до нищення річкового фасаду території Заповідника по вул.Набережно-Хрещатицькій тощо. Про стан пам’яток архітектури на території Старого Подолу та схилів Старокиївського плато може судити кожен з вас самостійно.

З основних кричущих проблем породжених “зареформованістю” оперативних функцій Заповідника можу відзначити відсутність детального режиму використання території та системного моніторингу змін та намірів власників, орендарів, користувачів та результатів їхньої діяльності. Не існує програми взаємодії з власниками щодо ремонтно-реставраційних та реабілітаційних робіт на пам’ятках. Є лише поодинокі випадки сумлінного виконання власниками свого обов’язку по відношенню до пам’ятки. Київським науково-методичним центром за весь період існування не сформовано жодної пропозиції щодо співфінансування та співпраці з управління культурним надбанням, як це дозволяє Закон України “Про державно-приватне партнерство”.

Крім того, вже два десятиліття не здійснюються аналіз, менеджмент та взаємодія в туристичній сфері та програмування розвитку її інфраструктури на території Заповідника.

Не створені інформаційний супровід та пропозиція туристичних продуктів.

Не опрацьоване питання соціальної реклами цінностей культурного надбання території Заповідника.

На мою думку виправити ситуацію що склалась ще можливо.

Для цього вже у 2017 році було порушене питання відновлення повноцінної діяльності Заповідника. Однак, в цьому відношенні був створений лише перший крок на виконання п.6 ст.33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у співпраці з керівництвом відділу – Заповідника у квітні 2017 року було сформоване Завдання на розроблення науково-проектної документації «План організації території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та його охоронної зони». Однак, сама ідея ініціювання процесу відродження Заповідника та розробки Плану організації його території у 2017 р. стикнулась зі спротивом керівництва Київського науково-методичного центру і частини депутатського корпусу Київради. Тим не менш, ми виносили це питання і на профільну комісію Київради і сформулювали у висновках “славнозвісної” робочої групи по врегулювання ситуації по театру на Подолі.

Зрештою, в оновлену міську фінансову програму “Охорона та збереження культурної спадщини м.Києва на 2019-2021 роки” така розробка все ж таки закладена.

Абсолютно переконана що «План організації території Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та його охоронної зони» необхідно розробити як повноцінний, а головне, дієвий програмний документ, який дасть можливість відродити діяльність самостійної установи та врегулювати всі прогалини, що сьогодні ведуть до невиправних та нищівних наслідків для цільності середовища та містобудівної ролі тих унікальних комплексів пам’яток, що сформували неповторність території Заповідника.

Структороване бачення методів збереження безумовної цінності потенціалу Заповідника та необхідної програми дій з розробки Плану організації території оприлюднене 14 грудня 2018 року на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Культурна спадщина і сталий розвиток”.

Наукова цікавість самої розробки з методичної точки зору зумовлена відсутностю підзаконних актів та порядків розробки такої документації, як план організації території заповідника. Саме ж формування завдання та складу необхідної документації в 2017 році відбувалось з розуміння особливостей значення та використання території та сукупності зосередженого на ній культурного надбання та вимог п.6.ст.33 галузевого закону щодо заповідних територій. Ми певні що результатом має бути розробка яка дасть можливість забезпечення виконання низки принципових і важливих завдань:

  • відродження юридичної установи;
  • уточнення меж Заповідника;
  • розробки функціонального зонування та детальної градації режимів використання його території,
  • визначення меж його охоронної зони та розробка детальної градації режимів її використання;
  • формування програма робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту і пристосування об’єктів культурної спадщини Заповідника;
  • формування пропозицій системного державно-приватного партнерства у збереженні культурної спадщини;
  • створення системи інформаційного ознакування та пішохідно-транспортного супроводу відвідувачів;
  • пропозицій щодо розвитку туристичної інфраструктури;
  • формування туристичних продуктів та мережевого обслуговування;
  • розробка системи заходів з популяризації, презентації, соціальної реклами його об’єктів та середовища;
  • стратегія розвитку Заповідника.

Починатись все має з ретельної інвентаризації культурної спадщини, її стану та потреб, аналізу базового потенціалу туристичного ресурсу, удосконалення та розширення експозиційної діяльності, програмування популяризаційної компанії щодо цінностей культурного надбання та історичного середовища Заповідника.

Правила та режими використання всієї території повинні тримати градацію та детальну диференціацію в залежності від збереженості комплексів культурного надбання.

Осередки майже незмінної історичної тканини Стародавнього Подолу повинні отримати найжорсткіший режим використання із застосуванням максимальних обмежень з перетворення історичного середовища та повноцінної консерваційної практики на пам’ятках. Це в першу чергу стосується пам’яток містобудування та комплексів пам’яток, які отримали заповідний статус ще у 1979 р. і на щастя до тепер зберігають всі свої історично сформовані характеристики.-https://site.ua/olga.rutkovska/18517-mifichniy-zapovidnik-starodavniy-kiyiv-abo-scho-tse-i-yak-z-tsim-buti/?fbclid=IwAR3uEOJvCI93AxAxCvLu7tUd0pw5gVeRcp7CVk46bwMEhOpvMAMVmQoLYLc

Звичайно, самій розробці має передувати серія публічних професійних дискусій щодо правової, містобудівної, пам’яткоохоронної, туристичної специфіки відродження унікальної території “Стародавній Київ”.

Використано зображення з матеріалів досліджень, матеріалів доповіді на конференції, онлайн джерел, зокрема: https://my-kiev.com/rejtingi/12-neizvestnyh-faktov…